Недовіра українців до державних інституцій формувалася десятиліттями, а надмірна концентрація лише на «протидії» корупції та ворожим наративам може послабити країну. Таку думку висловив виконавчий директор Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін під час панельної дискусії «Не зламатися: які можливі відповіді українського суспільства на когнітивний тиск Росії». Захід відбувся 9 жовтня 2026 року в Інформаційному агентстві «Укрінформ» …
Недовіра українців до державних інституцій формувалася десятиліттями, а надмірна концентрація лише на «протидії» корупції та ворожим наративам може послабити країну. Таку думку висловив виконавчий директор Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін під час панельної дискусії «Не зламатися: які можливі відповіді українського суспільства на когнітивний тиск Росії».
Захід відбувся 9 жовтня 2026 року в Інформаційному агентстві «Укрінформ» у Києві. Його організували ГО «Фонд сприяння демократії», Український безпековий клуб та Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA за підтримки Фонду Ганнса Зайделя в Україні.
Історична травма недовіри
За словами Золотухіна, ставлення українців до інституцій значною мірою визначене історичним досвідом життя під постійним зовнішнім тиском.
«Мені здається, що проблемою довіри до держави є той факт, що українське суспільство має історичну травму, побудовану постійним пресингом з боку Радянського Союзу, Російської імперії, якихось зовнішніх обставин, яка полягає в тому, що будь-які інституції є для тебе ворогом», – зазначив він.
Експерт пояснив це через проблему делегування повноважень. Коли людина передає частину своїх прав організації, вона водночас погоджується діяти за спільними правилами, що може сприйматися як обмеження особистої автономії. Подібну логіку Золотухін бачить і в повсякденних практиках, зокрема в діяльності ОСББ: люди очікують результату від інституцій, але прагнуть постійно їх контролювати. Така модель дискусії в Україні, за його словами, триває багато років без очікуваного результату.
Ефективна держава як головна мета
Окремо експерт поставив під сумнів підхід, за якого ефективність інституцій вимірюють кількістю виявлених корупційних справ. Україна створила розгалужену систему правоохоронних та антикорупційних органів, але це саме по собі не гарантує якісного державного управління.
«Ми збільшуємо постійно контроль над системою, а функціональна система якимось чином пропадає. І воно реплікується постійно в усі сфери», – сказав Золотухін.
На його думку, ключове питання в тому, якою має бути кінцева мета антикорупційної політики. Якщо вона зводиться до виявлення гучних справ, система може демонструвати лише формальну активність. Якщо ж завдання – побудувати державу, яка надає громадянам якісні послуги, самих кримінальних проваджень замало.
Тож боротьба з корупцією не має ставати самоціллю. Важливо, щоб працювали інституції, яким люди можуть довірити частину своїх повноважень і від яких отримують реальний результат.
Під час дискусії фахівці медіасфери також обговорили когнітивні та інформаційні виклики для українського суспільства й можливі відповіді на російський інформаційний вплив.
