Київ, листопад 2026 року
5 листопада в Києві відбулося засідання Українського безпекового клубу «Цілісна нація». Захід організували Український безпековий клуб та ГО «Фонд сприяння демократії» за підтримки Представництва Фонду Ганнса Зайделя в Україні. Одним зі спікерів став голова УБК, військовослужбовець Юрій Міндюк, який говорив про те, чому національна ідентичність має розглядатися як елемент національної безпеки.
За його оцінкою, після 2022 року Україна пройшла серйозну еволюцію у сприйнятті власної національної природи, однак процес формування цілісної спільноти ще не завершено.
«З 2022 року Україна у сприйнятті себе, розумінні своєї самості, власного національного буття пройшла дуже серйозну еволюцію. По суті, ми почали викристалізовуватися як українська нація», – зазначив Юрій Міндюк.
Він нагадав, що в минулому регіональні ідентичності нерідко протиставлялися загальнонаціональній. Як приклад спікер навів Одесу та Харків, де, за його словами, навіть після початку повномасштабної війни залишалися помітними проросійські настрої.
«Проводили соціологічні дослідження: в Одесі 18% у 2023 році виступали за союз із Росією. У Харкові – 15%. І це у 2023 році, на початку масованих бомбардувань цих міст. Де тут наше завершене національне будівництво? Де присутність національної ідентичності?» – поставив запитання Юрій Міндюк.
При цьому, за його словами, регіональна самобутність не повинна суперечити державності: у будь-якій країні має бути розумний баланс між національним і регіональним.
Окремо спікер наголосив на ролі мови та історичної пам’яті в обороні країни. Військова стійкість, переконаний він, неможлива без усвідомлення суспільством того, за що воно воює.
«Я ставлю питання так, як військовий: по суті, мова та національна ідентичність – це лінія оборони. Це межі нашого оборонного проєкту. Якщо не буде цього, не буде розуміння того, що ми воюємо за мову, за нашу ідентичну історію, наш національний проєкт буде не до кінця допрацьований», – підкреслив він.
Серед викликів, які потребують уваги, Юрій Міндюк назвав кілька тенденцій. Перша – поступове повернення проросійських настроїв у повсякденне життя: від мови, якою спілкуються діти, до серіалів і музики. Друга – відновлення політичних розмов про російську мову як другу державну, довкола яких, за його словами, знову починає формуватися політичне середовище. Третя – розвиток локалізму та регіоналізму, що може використовуватися для послаблення національної єдності.
«Потроху знову відбувається «ренесанс російщини». От ми бачимо в Києві, як це відбувається на побутовому рівні: діти говорять російською, діти дивляться російські серіали, діти слухають «русскій реп» і тому подібне. Це не тільки в Києві, як я розумію. Це тренди, які треба відстежувати, із цим треба працювати й боротися», – наголосив спікер.
Крім того, за словами Міндюка, поряд із російським імперіалізмом на полі української ідентичності починають діяти також угорський і польський імперіалізми, які можуть впливати на українську свідомість, культуру та історичну пам’ять. Серед внутрішніх чинників він виокремив український індивідуалізм і недостатньо сформований спільний національний проєкт – саме на це, на його думку, розраховувала Росія.
«Ідентичність – це елемент національної безпеки. Це зброя, яка тримає фронт. І про це має бути сказано на всіх рівнях, обов’язково. Мова, національна культура, історична пам’ять – усе має бути внесене до цього каталогу», – підкреслив Юрій Міндюк.
Підсумовуючи, він зазначив, що перемога у війні вимірюється не лише військовими результатами.
«А нам варто усвідомити, що перемога у війні вимірюється не лише кілометрами здобутого фронту, а й стійкістю нашого цілісного «ми», – підсумував спікер.