Поки ракети агресора руйнують фізичну інфраструктуру українських міст, у тилу розгортається не менш екзистенційна битва – за внутрішню стійкість суспільства. Головною загрозою тут виявилася не стільки ворожа пропаганда, скільки власні загрози безпорадності та відсутність зрозумілого алгоритму дій. На п’ятому році повномасштабної війни українська нація опинилася перед вибором: залишитися заручником виснажливої «протидії» чужим маніпуляціям чи здобути когнітивну перевагу через формулювання власної домінантної візії майбутнього.
9 жовтня 2026 року в Інформаційному агентстві «Укрінформ» (м. Київ), відбулася панельна дискусія «Не зламатися: які можливі відповіді українського суспільства на когнітивний тиск Росії», організованаУкраїнським безпековим клубом (УБК), ГО «Фонд сприяння демократії» та Дослідницько-аналітичною групою InfoLight.UA за підтримки Фонду ГаннсаЗайделя в Україні. Провідні фахівці медіасфери спробували дати відповіді на ключові когнітивні та інформаційні виклики, які постали перед Україною на п’ятому році війни.
Пастка реактивного спротиву: чому суцільна протидія ставить нас у вразливе становище
Тривале перебування у стані інформаційної оборони сформувало шкідливу звичку жити за чужим порядком денним. Кожен новий ранок починається не з просування власного порядку денного, а з гарячкового пошуку відповіді на чергові заяви ворога або чутки про чергові «мирні проекти». Таке виснажливе реагування перетворює суспільство на пасивний об’єкт маніпуляцій, який безперервно віддає стратегічну ініціативу зовнішнім гравцям.
Головна вразливість тилу сьогодні криється в тотальному вакуумі невизначеності. Коли кризова ситуація застає зненацька цивільний бізнес та звичайних громадян, відсутність чітких державних алгоритмів миттєво породжує паніку й хаос. Таку ситуацію детально розкрив керівник Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA Юрій Гончаренко на прикладі транспортного колапсу в столиці. Експерт наголосив на пріоритеті ефективної комунікації з населенням:
| «До прикладу, касиру в супермаркеті ніхто не сказав, який буде алгоритм дій у випадку, якщо зупиниться метро. Тобто, люди в більшості не знають, що їм робити. Це не пояснено як на рівні бізнесів, принаймні, в частині, так і на рівні загальнодержавному» – підкреслив Юрій Гончаренко. |
І цей інформаційний вакуум негайно заповнюється ворогом. Якщо держава не пропонує суспільству прозорих сценаріїв поведінки під час криз, люди починають самостійно шукати відповіді, стаючи вразливими до інформаційних атак. Замість мобілізуючої визначеності тил отримує тривожну розпуку, яка системно підриває фокус внутрішньої уваги.
Ілюзія «дорослого в кімнаті»: смерть патерналізму та метафора ОСББ
Паралельно з інфраструктурними викликами в Україні відбувається остаточний крах 30-річної патерналістської концепції. Десятиліттями громадяни виховували в собі хибне переконання, ніби десь у високих кабінетах існує всемогутній державний апарат, зобов’язаний розв’язати всі проблеми, надати захист і забезпечити добробут без особистої залученостінаселення. Проте реальність доводить: кабінети порожні, а держава сама потребує захисту від громадян.
Оцінюючи злам ментальних налаштувань суспільства, медіаексперт Олексій Ковжун окреслив мобілізуючий потенціал сучасної кризи:
| «Як на мене, те що відбувається, це, як не дивно звучить, це позитивний момент, бо остаточно знищується оцей фактор патерналізму» – наголошує Олексій Ковжун. |
Усвідомлення того, що держава є радше «хворою дитиною», яку суспільство має самотужки вилікувати й захистити, повертає громадянам тверезий погляд на дійсність. Солодкі ілюзії та відсутність жорсткої правди лише поглиблюють розчарування. Суспільство вимагає від можновладців не рожевих обіцянок, а чесної комунікації реальності:
| «Принаймні, ми маємо вимагати мінімум - це ясність. Класична промова Черчилля є тому прикладом, коли він казав: все ж що я вам можу сказати, це вкрай погані речі: кров, піт, сльози, страждання. Але він чітко сказав, що буде» – констатував медіаексперт Олексій Ковжун. |
Зрілість нації вимірюється готовністю прийняти дорослість. Простим і водночас нещадним тестом на управлінську спроможність для майбутніх політиків стає здатність налагодити базову самоорганізацію у власному будинку. Адже реальний захист виникає там, де мешканці спромоглисястворити ОСББ, узгодити спільні правила, встановити генератори та забезпечити водопостачання, відмовившись від дитячого сподівання на міфічного «дорослого в кімнаті»:
| «Дорослих в кімнаті немає, дорослі в кімнаті – це ми з вами, . І ми маємо про це знати.» – наголосив Олексій Ковжун |
Інституційний параліч: як надмірний контроль заохочує саботаж
Поки громадянське суспільство вчиться самоорганізації, державна служба потрапила в пастку внутрішнього паралічу. Більше десятиліття розбудови жорсткої антикорупційної вертикалі призвело до несподіваного системного зсуву: замість створення сервісної та ефективної держави країна отримала бюрократичний апарат, що карає за будь-яку ініціативу та заохочує повну бездіяльність.
| «На першому місці проблему, яку визначають українці пріоритетною, є загроза корупції, на другому місці загроза повітряних атак і обстрілів. Тобто Україні і українцям корупція загрожує набагато більше, ніж безпосередньо те, що прилетить шахед і вб’є людей.» – зауважив Дмитро Золотухін, виконавчий директор Інституту постінформаційного суспільства |
Парадокс нинішньої системи полягає в тому, що посадовець, який ризикує і будує укриття чи транспортні розв’язки, негайно стає об’єктом перевірок правоохоронних органів. Натомість чиновник, який повністю саботує роботу й повертає кошти в бюджет, залишається в зоні безпеки:
| «Вони не витратили гроші, не провели необхідні роботи. І парадокс в тому, що їх тепер не можна за щось покарати. Вони ж зекономили бюджетні кошти.» – наголошує Дмитро Золотухін. |
Ситуацію погіршує гострий кадровий голод у виконавчій гілці влади. Поєднання пожиттєвого статусу діяча з підвищеним ризиком (ПЕП) та мізерних заробітних плат створює негативний відбір, блокуючи прихід професіоналів із приватного та громадського секторів у міністерства. Держава програє конкуренцію ринку праці, залишаючи ключові відомства без якісних управлінців.
Паразити у трамваї: як толерування ухилення розриває соціальний контракт
Найбільшим внутрішнім викликом для національної безпеки стає поступове формування та легітимізація в тилу окремої субкультури відмови від виконання військового обов’язку. За відсутності прозорої комунікації щодо термінів служби та справедливих ротацій, ухилення перетворилося з ганебного потайного вчинку на комфортну соціальну роль зі своїм сленгом, мерчем і суспільним затишком:
| «Ми маємо перед собою створену, живу, вібруючу і вітальну субкультуру ухилянтів зі своїми футболками, зі своїми вокабуляром. До прикладу – слово людолови, всі знають, що це таке, і ми знаємо, звідки воно взялося» – зауважив медіаексперт Олексій Ковжун. |
Тіньовий бізнес та криміналізовані посадовці створюють для таких громадян цілі закриті гетто з автономною інфраструктурою, заробляючи на корупційній ренті. Виникає небезпечний соціальний розкол: поки одні громадяни сплачують найвищу ціну за збереження держави на фронті, інші перетворюються на «зайців у трамваї», які безоплатно користуються спільним благом безпеки.
Цю ситуацію поглиблюють вітчизняні медіа, які під виглядом дотримання вигаданих «стандартів BBC» надають майданчики політичним популістам із капітулянтськими закликами. Верифікація таких проектів у публічному полі підриває моральний дух суспільства – наголошує Олексій Ковжун.
Формула когнітивної переваги: від пасивної оборони до просування власного майбутнього
Вихід із когнітивного тупика вимагає докорінної зміни методології інформаційного протистояння. Спроби побудувати закриту оборонну пісочницю та безперервно спростовувати ворожі маніпуляції заздалегідь приречені на поразку, адже вони лише виснажують внутрішній ресурс країни.
У когнітивному домені не існує глухої оборони – перемога здобувається виключно через здобуття домінуючої переваги:
| «Ти не можеш бути захищений когнітивно, тому що результат боротьби в когнітивному просторі – це когнітивна перевага» – акцентує Дмитро Золотухін, виконавчий директор Інституту постінформаційного суспільства |
Щоб перехопити стратегічну ініціативу, Україна має відмовитися від позиції вічної «протидії» й запропонувати світовій спільноті та власному суспільству чітку, сміливу та привабливу візію бажаного майбутнього:
| «Якщо ми хочемо переваги, ми повинні сформулювати, яке потенційне майбутнє для нас є найбільш бажаним, і всім розказати, що це бажане майбутнє стане добром для усіх, всі мають туди прийти, щоб нас підтримали, щоб нашу думку розділяли» – наголосив Дмитро Золотухін. |
За підсумками дискусії відповіддю аналітичного середовища на цей запит стає розробка альтернативних покрокових сценаріїв дій, які дадуть громадянам і бізнесу чітку орієнтирну карту для будь-якого перебігу війни.
| «У держави з 2022 року не було альтернативних сценаріїв дій, на випадок, якщо наш план «А» не спрацює. Це і про контрнаступ і багато інших прикладів. Ми хочемо запропонувати суспільству цей покроковий план, як добре і що зробити, щоб було добре і врахувати багато різних сценаріїв.»– наголосив керівник Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UAЮрій Гончаренко. |
У висновках учасники дискусії акцентували на стратегічних рекомендаціях для забезпечення когнітивної стійкості держави:
1. Формулювання домінуючої національної візії: Перейти від реактивного спростування ворожих наративів до активного масштабування власного суб’єктного плану майбутньої перемоги та відбудови.
2. Розробка прозорих алгоритмів дій під час криз: Забезпечити розробку й публічну комунікацію багатоваріантних інструкцій для бізнесу та громадян на випадок інфраструктурних, військових та логістичних збоїв.
3. Медійна гігієна та відмова від хибного балансу: Припинити легітимізацію популістських і капітулянтських проектів у ЗМІ під виглядом журналістських стандартів під час війни.
4. Реформування антикорупційного законодавства та держслужби: Переглянути норми пожиттєвого статусу ПЕП і систему оплати праці держслужбовців для подолання кадрового голоду, а також змінити критерії оцінки роботи чиновників із процесу контролю на підтверджений функціональний результат.