Ю. Гончаренко – експерт Інформаційного центру «Міжмор’я», громадський та медіа активіст, блоггер
Розширений текст доповіді для круглого столу «Балто-Чорноморський союз – від міфу до реальності», який відбувся 08 червня 2017 р. у клубі «Наш Формат». Публікується на умовах дозволу Creative Commons із зазначенням авторства, версії 4.0 міжнародний .
Організатор круглого столу – Інформаційний центр «Міжмор’я», за сприяння ГО ЄСПУ.
«… самостійне існування України (особливо в сучасних кордонах) може мати сенс тільки в якості «санітарного кордону»… Все це прирікає Україну на маріонеткове існування і геополітичну службу таласократичній стратегії в Європі. У цьому сенсі роль України схожа з роллю Прибалтійських республік. На цій підставі у свій час серйозно обговорювалося проект створення «чорноморсько-балтійської федерації», тобто типового «санітарного кордону», підривного геополітичного утворення, що слугує для провокації нестабільності в Східній Європі і підготування передумов для цілої серії збройних конфліктів. Існування України в нинішніх кордонах і з нинішніх статусом «суверенної держави» тотожне нанесенню жахливого удару по геополітичній безпеці Росії, рівнозначне вторгненню на її територію.»
Олександр Дугін, «Основи геополітики» З початком російської агресії проти України в 2014 році, а також на тлі процесів, що почали відбуватися в Європейському Союзі («Брекзіт», зростання популярності та можливість приходу до влади дезінтеграційних сил) і можливого розпаду або переформатування як ЄС так і НАТО, ще більш актуальним стає пошук можливостей щодо практичного впровадження концепції «Міжмор’я» – створення потужного Балто-Чорноморського Союзу країн Центральної та Східної Європи (Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія та інші).
Реалізація цього проекту матиме серйозні геополітичні, економічні, культурні та, що найбільш актуально на сьогоднішній момент, безпекові переваги. При нинішніх умовах, коли Росія почала практичну реалізацію своїх агресивних геополітичних потуг, небезпечних для всіх країн Європи, фактичне створення Балто-Чорноморського Союзу буде вигідне як безпосереднім учасникам цього утворення, так і країнам т.зв. «Старої Європи», які отримають реальний запобіжник щодо просування Росії на захід.
- Від історичних прикладів до сьогоднішніх реалій
Сьогодні Pociйcькa Фeдepaцiя концентрує вci свої зусилля на те, щоб як мінімум залишити Укpaїну в своїй opбiтi, і одночасно досягнути домінування в Цeнтpaльнiй та Cхiднiй Євpoпi. Ще З. Бжезінський зазначав, що Pociя без Укpaїни не здатна стати iмпepiєю. Відповідно, мiжнapoднe cпiвтoвapиcтвo має докласти максимальних зусиль, щоб не дозволити Pociї досягнути своїх неоімперських цілей. Частина сучасних політиків це розуміє.
Наприклад, як активного прихильника концепції «Міжмор’я» можна розглядати польського Пpeзидeнта Aнджeя Дуду, який, зокрема, зазначив: “Я вірю, що зможемо реалізувати велику ідею “Міжмор’я”
Також можна пригадати, що активним прибічником цих ідей був eкc-пpeзидeнт Польщі Лех Качинський, який у 2008 p. виступав за cтвopeння кoaлiцiї країн регіону для підтримки Грузії через вiйcькoву aгpeciю з боку Pociї. Сьогодні підтримує цю ідею також ще один екс-президент Польщі, Лех Валенса.
Колишній Президент Литви Вітаутас Ляндсберґіс також вважає, що практична реалізація ідеї «Міжмор’я» наразі актуальна: «Непереможним є реваншизм колишньої російської імперії. Це – наче хвороба і ми повинні задуматися над тим, як допомогти Росії пережити і позбутися її».
Сама ж ідея створити союз країн, які розташовані між Балтійським та Чорним морями, вперше була озвучена у 1919 році на конференції, яка відбувалася у Латвії та зібрала представників урядів Польщі, України, Литви, Латвії, Естонії та Фінляндії. Тоді були зроблені певні формальні кроки, зокрема – підписана декларація про створення союзу на засадах конфедерації, проте далі, через певні непорозуміння, справа не пішла.
Найбільш відомим та послідовним прихильником ідеї створення Балто-Чорноморського Союзу можна вважати Юзефа Пілсудського, який власне і ввів в обіг поняття «Міжмор’я» та концепцію «прометеїзму». За його задумом, Польща мала стати центром інтеграційних процесів, що збирали б, з одного боку, всі «європейські» рештки Російської імперії, з іншого – всі слов’янські народи, за виключенням росіян. В його часи, між двома світовими війнами, Польща була найбільшою країною регіону, і через це вважалася природнім центром інтеграційних процесів. Польські дослідники того часу пропонували як один з варіантів обґрунтування доцільності і природності такого об’єднання так звану «Яггелонську концепцію». Ця концепція отримала назву від королівської династії Яггелонів, що зійшла на престол у 1386 році та зрештою об’єднала під своїм чолом на федеративних засадах Польське королівство та Велике князівство Литовське.
Пілсудський небезпідставно вважав, що лише подібний федеративний союз здатен захистити країни Центральної та Східної Європи від домінування та поглинання Росією або Німеччиною. Його ідея прометеїзму була скерована на те, щоб через підтримку національно-визвольних рухів досягнути розчленування Росії. А проект «Міжмор’я» мав інституційно закріпити союз вільних народів від Балтійського до Чорного морів і стати продовженням багатонаціональної та мультикультурної традиції Речі Посполитої.
Проте категоричне несприйняття цієї ідеї, з зрозумілих причин, з боку СРСР, та відсутність підтримки з боку країн «Старої Європи» змусили Пілсудського укласти мир з більшовиками та замість Української Народної Республіки визнати Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Проте його власний прогноз, що «без вільної України не буде вільної Польщі», невдовзі справдився. Після Другої Світової війни Польща, як і всі інші країни Східної Європи, опинилися під радянською окупацією.
Хоча навіть в цих умовах деякі політики, зокрема – польський генерал Владіслав Сікорський, продовжували підтримувати концепцію «Міжмор’я», тепер вже як перспективний проект, на майбутнє. Уряд в екзилі, який він очолював, вів перемовини ще під час Другої світової війни з грецькими, югославськими та чехословацькими колегами, де розглядалося питання повоєнного устрою.
В 60-х роках ХХ сторіччя набула популярності т.зв. «лінія Гейдройца-Мєрошевського», в якій політик та публіцист Єжи Гедройц та політолог Юліуш Мєрошевський здійснили спробу адаптувати концепцію «Міжмор’я» до тогочасних реалій і виклали її у доктрині «ULB «(Україна – Литва – Білорусія), опублікованій на сторінках польського емігрантського журналу «Культура».
- Теоретичні аспекти та практична проблематика
Щоб підійти до вироблення практичних рекомендацій щодо реалізації ідеї створення Балто-Чорноморського союзу, в контексті потреб і можливих кроків України, необхідно розглянути основні зовнішньополітичні вектори для Української держави. Це:
- Євразійський (Росія та інші країни СНД);
- Євроатлантичний (Західна Європа та США);
- Південно-східний (Балкани, Туреччина, країни Близького Сходу).
За цими напрямками слід розглядати відповідні парадигми зовнішньополітичного мислення, кожна з яких має власне історичне підґрунтя та об’єктивні геополітичні чинники. Історично складалося так, що в кожен період незалежності, коли Україна отримувала можливість вибирати, доводилось вибирати саме з цих напрямків.
Пояснити це можна згідно з класичною геополітичною теорією. Як відомо, в цій теорії розглядається два геополітичних простора – телурократичний і таласократичний. До першого, який є втіленням євразійської моделі, відносять тип цивілізації або форму сучасної держави, все економічне, політичне і культурне життя якої внаслідок географічного розташування зосереджується на діяльності, що пов’язана з сушею. Другий, навпаки, є втіленням євроатлантичної моделі та типом цивілізації або формою сучасної держави, все економічне, політичне і культурне життя якої внаслідок браку земельних ресурсів або особливостей географічного положення, зосереджується на діяльності, так чи інакше пов’язаній з морем, морським судноплавством і контролем морських просторів, прибережних регіонів.
Між ними, за теорією, розташовані регіони (або цивілізації), якому відведена ключова роль у глобальному балансі сил і який можна назвати «країною, або цивілізацією межі». Не вдаючись до критики чи підтвердження самої цієї теорії, варто зазначити, що Україна, яка вочевидь є однією з цих «країн, або цивілізацій межі», в своїй історії мала від цього як значні переваги, так і великі проблеми. За українські території постійно велася боротьба потужних світових гравців.
«Хто править Східною Європою, той панує над Хартлендом. Хто править Хартлендом, той панує над Світовим Островом. Хто править Світовим Островом, той панує над світом», – вважав класик геополітичних теорій Гелфорд Джон Маккіндер. На його думку, Східна Європа є ключом для контролю над Хартлендом, до якого він відносив Росію та Середню Азію. А контроль над Хартлендом, на його думку – це контроль над світом. Теорії Маккіндера взяв на озброєння ідеолог т.зв. «руского міра» Олександр Дугін, який вважає, що Росія має взяти під свій контроль Східну Європу, оскільки незалежні держави в ній – загроза геополітичному існуванню Росії. А свого часу, частково, ця теорія також експлуатувалася і нацистською Німеччиною, які бачили в Хартленді саме себе.
Довший час Україна перебувала під контролем Російської імперії, яка нав’язувала нам євpaзiйcькi цiннocтi пaтepнaлiзму, aвтopитapизму, етатизму, що значно cпoвiльнювaлo poзвитoк. Після отримання незалежності і до сьогодні певна частина українського населення продовжує підтримувати проросійські орієнтації. З початком російської агресії в Криму та на Сході України, толерантність до Росії в Україні значно зменшилася, проте все одно не зникла повністю.
В результаті Революції Гідності 2013-2014 років та наступних подій, Україна недвозначно обрала євроатлантичний вектор розвитку, а євразійський вектор перестав бути актуальним. Незважаючи на це, потрібно реалістично підходити до шансів України стати членом Європейського Союзу та/або НАТО. Для набуття формальних підстав на членство в цих організаціях необхідно виконати низку заходів, серед яких ключовими є: подолання кopупцiї, кoдифiкaцiя вітчизняного зaкoнoдaвcтвa відповідно до вимог Євpocoюзу, peфopмувaння cудoвoї cиcтeми, мoдepнiзaцiя ключових cфep економічного та cуcпiльнoгo життя і т. ін. Зрозуміло, що це все не може відбутися в один день.
З іншого боку – Євpocoюз зіткнувся з новітніми викликами: тepopиcтичнi зaгpoзи, мiгpaцiйнa пpoблeмa, eкoнoмiчнi пpoблeми в деяких кpaїнaх Євpocoюзу, що вiдcувaє питання вступу Укpaїни до Євpoпeйcького Coюзу на невизначений термін. В цих умовах aктуaлiзуєтьcя питання щодо фopмувaння потужного Бaлтo-Чopнoмopcькoгo Coюзу, який cтpимувaтиме iмпepcькi aмбiцiї Pociйcькoї Фeдepaцiї.
Сьогодні Балто-Чорноморський Союз є суттєвою перепоною на шляху реалізації Росією своїх реваншистських та експансіоністських концепцій. В цьому контексті особливу небезпеку для Росії становлять дружні стосунки між країнами, які мають потенцію реалізувати ідею «Міжмор’я», зокрема – Литвою, Польщею та Україною. Цей союз як мінімум зупинить просування російської експансії на Захід.
Оскільки більшість потенційних членів утворення вже є членами Європейського Союзу, практична реалізація концепції «Міжмор’я» у вигляді Балто-Чорноморського Союзу має відбуватися таким чином, щоб були відсутні конфлікти між членством в ЄС, НАТО та БЧС на початковому етапі. Найкращий варіант – переконати НАТО підтримати створення Балто-Чорноморського Союзу як власний «сайд-проект». І в цьому контексті доцільною виглядає концентрація на безпековій та економічній сферах.
- Формат та ресурсне забезпечення майбутнього союзу
Для пошуку оптимального формату майбутнього утворення слід враховувати, по-перше, те, що основна частина потенційних членів першої хвилі є членами ЄС, а по-друге, враховувати діючу в ЄС програму Європейської Політики Сусідства.
Зараз в ЄС якраз відбуваються процеси перегляду та корекції цієї програми, і є доцільним вийти з чіткими пропозиціями для європейських партнерів, щоб в новому форматі цієї програми органічною частиною було враховано створення Балто-Чорноморського Союзу. ЄС можна також розглядати як одного з потенційних «спонсорів» чи інвесторів проекту, оскільки країни т.зв. «Старої Європи» зацікавлені, щоб на східних кордонах ЄС існувало стабільне та дружнє утворення, здатне стримувати агресивні дії Росії.
Потенційним інвестором/спонсором також може бути Китайська Народна Республіка, яка останнім часом виявляє зацікавленість в інвестиції в країни-потенційні учасники БЧС, зокрема – активізувалися подібні контакти між урядами КНР та Польщі. Якщо Балто-Чорноморському Союзу буде що запропонувати Пекіну, цілком ймовірно, що відповідь буде позитивною.
Щодо конкретно формату майбутнього «Міжмор’я», то тут можна розглянути кілька варіантів. Насамперед, можна врахувати досвід створення самого ЄС і піти шляхом підписання галузевих, секторних чи безпекових угод, відкритих до подальшого підписання.
Як і в далекі часи Великого князівства Литовського, сучасний Балто-чорноморський Союз має базуватися на трикутнику Варшава-Вільнюс-Київ, що в принципі відповідає наявній інтенсивності співпраці, а також – співробітництву в безпековій сфері, зокрема Польща та Литва активно і суттєво допомагають Україні в її війні з Росією. Очевидно також, що найбільш перспективними потенційними членами утворення є Латвія та Естонія, меншою мірою, через сучасні політичні обставини всередині цих країн – Молдова та Грузія. Не виключено, що бажання приєднатися виявлять Словаччина, Румунія, Швеція та Фінляндія. В якісь мірі цей союз можна вважати Антимосковським безпековим пактом, і відповідно, він може бути цікавий тим країнам, що мають вже чи розглядають вірогідність проблем у стосунках з Росією, в тому числі – і збройних конфліктів.
Щодо Білорусі, то на сьогодні її членство в цьому утворенні виглядає малоймовірно, хоча непередбачуваність та агресивність політики Москви може змусити Олександра Лукашенка шукати захисту, і Балто-Чорноморський Союз якраз може бути такою парасолькою. Хоча членство режиму, подібного до білоруського, слід розглядати виключно ситуативно, і воно не може мати рівні права з іншими, демократичними країнами.
- Необхідні кроки для поступової реалізації
Практичні кроки при поступовій реалізації проекту та їх послідовність мають в першу чергу відповідати наступним критеріям:
- Мають вирішуватися найбільш гострі та актуальні проблеми;
- Результат цих кроків має бути отриманий в найкоротший термін.
Це продиктовано в першу чергу тим, що прихильність до ідеї «Міжмор’я» як серед політичного класу, так і серед населення країн-потенційних учасниць не є домінуючою, а в деяких – це може бути позиція меншості. Також слід очікувати на активний спротив з боку країн, яким створення Балто-Чорноморського Союзу несе пряму загрозу, в першу чергу – з боку Росії. Зокрема, в інформаційній сфері підконтрольні Кремлю ресурси вже розкручують тему протистояння НАТО/ЄС – «Міжмор’я».
Для України найбільш гострим є безпекове питання, що зумовлено триваючою агресією з боку Російської Федерації. Оскільки майже всі потенційні учасники Балто-Чорноморського Союзу першої хвилі, окрім України, є членами НАТО, не варто очікувати взяття ними на себе зобов’язань прямого військового втручання у війну з Росією. З іншого боку, загроза початку «гібридної війни» на території цих держав з боку Росії стає все більш реальною, особливо – для Балтійських держав. Враховуючи цю обставину, українська дипломатія має переконати Уряди потенційних союзників по «Міжмор’ю» в необхідності безпекового альянсу.
Формат такого союзу, а також – інші пропозиції практичних кроків від експертів ІЦ «Міжмор’я» щодо створення Балто-Чорноморського Союзу шляхом реалізації певних проектів – в наступній доповіді, яку можна прочитати за цим посиланням.
- Росія буде посилювати протидію створенню Балто-Чорноморського союзу
Як зазначено вище, в інформаційній сфері підконтрольні Кремлю ресурси вже розкручують тему протистояння по лінії «НАТО/ЄС – Міжмор’я», запускаючи в інформаційний простір тезу, що створення Балто-Чорноморського Союзу протирічить існуванню НАТО і відбувається, щоб зруйнувати цей безпековий союз.
Можна також очікувати спроб взяття процесу створення/популяризації під контроль, або – дискредитації ідеї «Міжмор’я» як серед правлячих еліт, так – і серед населення країн – потенційних учасників. Зокрема, з’явилися перші негативні приклади, коли задля «підтримки» створення Балто-Чорноморського Союзу проводяться абсурдні радикальні заходи, що маргіналізують саму ідею союзу.
Основний напрямок протидії з боку Росії – це польсько-українські стосунки. Унеможливлюючи союз Польща-Україна, Росія фактично унеможливлює створення Балто-Чорноморського союзу. Відповідно, збереження добрих стосунків між Польщею та Україною відповідає стратегічним інтересам всіх країн регіону та в цілому Європи.
Детально на цю тематику я розповів в доповіді до попереднього круглого столу: «Стратегія та тактика Росії щодо загострення україно-польських стосунків», яку можна прочитати за цим посиланням.
