Реляційна економіка – це теорія, розроблена кількома економістами-християнами, яка має дати відповідь на питання яким чином можна реформувати сучасну «західну» модель економіки, щоб уникнути кризових явищ, які все частіше в ній відбуваються та зробити її більш справедливою. З точки зору моралі та християнства.
Для України це питання цікаве з тієї точки зору, що ми ще не збудували повністю адекватну модель, яку б можна було назвати аналогом «західної» (наприклад – англо-американської моделі) і все ще знаходимось на шляху від соціалізму радянського зразка до … тієї економічної моделі, яку чергові політики пообіцяють збудувати на чергових виборах. Хоча в більшості випадків мова йде про саме англо-американську модель.
Але тут постає питання: якщо багато впливових і серйозних дослідників вказують на різні інституційні вади «західної» економічної моделі, вади, які закладені саме в її основу та які є першопричиною кризових явищ, то для чого Україні повторювати хибний шлях країн ЄС та США? Так, те, що вони мають зараз, значно краще, ніж те, що є в Україні, але якщо можна одразу почати будувати більш прогресивну і перспективну модель, то для чого втрачати час на копіювання шляху наших партнерів? Чому не збудувати щось однозначно краще ніж є зараз будь-де?
З іншого боку, а чи дійсно критики існуючої економічної моделі праві? І що саме вони пропонують?
Далі буде подано стислий аналіз теорії реляційної економіки, яку подали Пол Міллс та Майкл Шлютер у своїй книзі «Посткапіталізм: переосмислення економіки», та аналіз цих пропозицій на предмет їх можливого втілення в українських реаліях (чи хоча б введення цих ідей в економічний та суспільний дискурс).
Три головних вади сучасної економічної моделі Європи та США. Реляційний погляд.
Дослідники, об’єднані навколо Jubilee-центру, а саме Пол Міллс та Майкл Шлютер, стверджують, що
«Європа зіткнулася з однією з найбільших криз мирного часу. Її економіки борються під тягарем надмірної державної та приватної заборгованості, в той час, як уряди кидають населенню (яке швидко старіє і зменшується у кількості) голослівні обіцянки про добробут. Виживання банків Європи залежить від масової підтримки ліквідності з боку центральних банків, уряди продовжують позичати такими ж темпами, як і у воєнні часи, а великі компанії різко втрачають довіру через домінування на ринку і чималі відмінності в оплаті праці, знаходячи цьому фальшиві пояснення»
(тут і далі, цитати з книги «Посткапіталізм: переосмислення економіки», яку видав Фонд підтримки демократичних ініціатив спільно з Фондом Sallux)
На думку експертів, об’єднаних навколо Jubilee-центру, основними причинами цього становища є економіка, побудована на кредитуванні з відсотками, трудова міграція, яка відриває людей від свого коріння та «обмежена відповідальність» як форма власності в підприємствах.
Кредитування як спосіб заробляння грошей дослідники критикують з кількох причин. З одного боку, таке кредитування суперечить біблійним настановам про «нестягування відсотків», а також – практиці раз на сім років пробачати (списувати) всі борги та раз на п’ятдесят років здійснювати «ювілейне» повернення прав власності, втрачених з різних причин. Також заробляння на відсотках є аморальним та суперечить принципу не заробляти, якщо ти не вклав для цього зусиль.
З іншої, виключно економічної точки зору, кредитування під відсотки зазвичай відбувається так, що власник коштів, наприклад, вкладник банку, акціонер чи вкладник пенсійного фонду не знає, куди саме і на яких умовах вкладаються його гроші. Подібного кредитора взагалі не цікавить нічого, окрім відсотків та, частіше за все, забезпечення кредиту у вигляді застави чи, наприклад, гарантій держави чи інших інституцій. Сучасні фінансові інструменти, з однієї сторони, є настільки розвинутими та складними, що начебто передбачають врахування всіх ризиків та страхування різних випадків, які можуть завдати збитків власнику капіталу. З іншої сторони, за умови співпадіння кількох факторів, ці інструменти стають причиною масштабних фінансових криз, які впливають не тільки на власників капіталів, але і в цілому на економіку. І, як ми знаємо, призводять до втрат всіх заощаджень тих людей, які жодним чином не причетні до фінансового ринку чи спекуляцій, але втрачають іноді більше за інших.
З точки зору реляційної теорії, головна помилка тут в тому, що кредитори намагаються заробити, не беручи на себе відповідальність за інвестиції власних коштів.
«…боргове фінансування не стимулює співпрацю кредитора та позичальника, оскільки рентабельність кредиту фіксується заздалегідь, і таким чином гроші не виконують свою роль у побудові реляційних зв’язків у суспільстві. Справді, боргове фінансування за своєю суттю є антиреляційним, і з погляду Біблії, позичальник стає фактично рабом кредитора. Існує «реляційна відстань» між кредитором і позичальником, який Ісус у притчі про таланти, мабуть, асоціює з «твердою» (нереляційною) людиною і з особою, яка пожинає те, що він або вона і не сіяли» – пишуть Пол Міллс і Майкл Шлютер.
«Фінансові контракти, що базуються на відсотках, перешкоджають кредиторові залучати позичальника, оскільки ставка доходу фіксується заздалегідь: ризик підприємства не розподіляється між ними.»
Також дослідники, автори реляційної теорії, критикують втрату коріння через трудову міграцію, коли мільйони і мільйони людей змінюють місце проживання через пошук кращої роботи, вищої зарплати, кар’єрного зростання тощо. Здається, в сучасному світі подібна трудова міграція є нормою, проте призводить і багатьох негативних наслідків. Особливо дослідники відзначають той факт, що внаслідок постійного пошуку роботи онуки живуть далеко від своїх дідів і бабусь, а батьки – не мають достатньо часу, щоб опікуватися своїми дітьми, і це має наслідком зменшення народжуваності, а отже – старіння націй.
«Укоріненість і «близьке розташування» розширених сімей є найважливішою передумовою у створенні робочих місць і соціальному забезпеченні, тобто родичі повинні жити досить близько, щоб працювати разом і надавати фізичну та емоційну підтримку одне одному. Незважаючи на те, що мобільність праці максимізує індивідуальну продуктивність шляхом узгодження навичок з робочими вимогами, мобільність часто накладає витрати на треті сторони, які не враховуються в державній політиці, і, звичайно, не повністю оплачуються роботодавцями. Ці витрати включають догляд за родичами похилого віку, що залишилися, і наголос на сімейних відносинах під час і після переїзду в інший дім. Отже, заохочення спільного розташування родичів є законною метою державної політики»
«Перевагою розірвання зв’язку між людьми, на думку економістів, є підвищення продуктивності праці та національне економічне зростання, оскільки люди можуть легше переміщатися туди, де їхня продуктивність (а отже, і заробітна платня) є найвищою. Однак, в якості членів розширеної сім’ї, вони віддаляються одне від одного, громади мігрують все більше й більше і не здатні забезпечувати добробут. Наприклад, бабусі й дідусі більше не можуть допомогти доглядати за онуками, відповідальність за догляд за людьми похилого віку та інвалідами лягає на державу, а витрати – на податкові надходження. Економісти постійно ігнорують економічні та реляційні «зовнішні ефекти» мобільності, тобто витрати на значно ширшу сім’ю і суспільство в цілому, коли звичайна родина або сім’я, де чоловіка, дружину та їхніх дітей забезпечують батьки, переїжджає з однієї області в іншу».
«Всім сім’ям варто мати географічне коріння у фізичному місці та постійний пай у власності. Це допоможе забезпечити близькість сімей і стабільність місцевих громад, а також певну рівність у соціальних відносинах, дозволяючи при цьому відмінність у багатстві»
Ще одним важливим біблійним правилом, яке на думку ідеологів реляційної економіки, варто застосовувати – це правило, що будь-які борги мають бути сплачені. Ґрунтуючись на цьому дослідники критикують пануючу нині модель «обмеженої відповідальності» в архітектурі економічних стосунків.
«Наприклад, фундаментальним принципом біблійного вчення є необхідність сплати усіх боргів. Справді, саме схожість фінансового і духовного боргу допомагає нам зрозуміти, чому Ісус мав піти на хрест, замість того, щоб Бог просто «списав» наші духовні борги. Положення про обмежену відповідальність полегшило, а отже, і заохочувало уникнення відповідальності постачальників капіталу за борги компаній, в які вони інвестують свої кошти. Тому тепер вважається, що відповідальність за поведінку директорів лежить на плечах регулятора, а не інвестора, незалежно від проблеми – оплати праці виконавців чи шкоди екології. Наслідком обмеженої відповідальності є реляційна відстань між акціонерами та директорами, акціонерами та працівниками, а також між акціонерами та кредиторами у випадку неплатоспроможності. Як наслідок, доводиться стикатися з несправедливістю, як у випадку невдачі американського енергетичного гіганта Enron в 2001 році, коли багато працівників із низьким рівнем доходу втратили пенсії, а директори та деякі великі акціонери змогли вийти з повними кишенями грошей. Банківська політика врахування ризиків (іноді надміру) є наслідком обмеженої відповідальності акціонерів банку. Це змінює наміри акціонерів (і менеджерів) ризикувати на малій капітальній базі, знаючи, що вони збережуть надлишкові прибутки, а платники податків приймуть будь-які катастрофічні втрати»
Реляційні можливості для України. Кредити без відсотків
Кредити, які Україна як держава брала у міжнародних фінансових інституцій під відсотки дозволила кожному українцю відчути на собі, що означає сплачувати більше ніж позичав. Відсутність реляційного зв’язку між нашими кредиторами та розпорядниками коштів тут, в Україні, призводить часто до того, що значна частина цих фінансів або витрачається нераціонально, або банально розкрадається через різні корупційні схеми.
Відповідно, якщо б ми виходили на ринки запозичень не з пропозицією заробити відсотки на кредуванні, а пропонували нашим інвесторам частку в прибутках – ми б мали зовсім інше ставлення до інвестицій, а також – не сплачували б більше ніж взяли. Ця пропозиція могла б стосуватися державних запозичень, наприклад, під великі інфраструктурні проекти, які передбачають отримання доходу – платні автостради, реконструкція портів та їх інфраструктури та залізничне сполучення, побудова аеропортів тощо. Також держава могла б надавати власні гарантії та підтримувати інвестиції в приватний сектор – енергетику, металургію, машинобудування тощо.
Підкреслимо, що кредитування без відсотків – це не тільки справедливі умови, коли власник фінансів не заробляє з повітря, але й зацікавленість кредитора в тому, щоб позичальник витрачав кошти з розумом. Поступова відмова від процентних запозичень за умови ефективного інвестування з розподілом прибутку гарантовано збільшило б інвестиційну привабливість України.
Збереження коренів та децентралізація
Зараз в Україні триває реформа децентралізації. Яка, зокрема, передбачає збільшення як повноважень так і фінансових можливостей регіонів та окремих громад. В цю реформу зараз цілком реально внести корективи, які б сприяли стримуванню трудової міграції та стабілізували місцеві громади.
Що в цьому ще важливо: збереження сталого місця проживання українців, в середовищі своїх родичів та друзів, однозначно сприятиме покращенню і демографічної ситуації та збільшенню народжуваності, що є нагальною проблемою для країни. В українських тут кілька факторів, зокрема, головним є те, що змінюючи місце проживання з метою кар’єрного зростання та збільшення заробітків українці змушені змінювати проживання у власній нерухомості на орендовану, що однозначно не сприяє їх впевненості у майбутньому та обмежує в кількості дітей в цих сім’ях. Також проживання поруч з батьками та іншими родичами значно полегшує виховання та догляд за дітьми, що також впливає на прийняття рішення про кількість дітей і сім’ях.
В межах децентралізації або інших державних програм можна передбачити інструменти, які б сприяли тому, що молоді сім’ ї ухвалювали б рішення жити серед свого коріння, своїх родичів. Це могла б бути фінансова підтримка на придбання нерухомості, податкові пільги на фонд оплати праці, стимулювання народжуваності та інші. Також місцеві громади могли б запроваджувати і каральні податкові заходи. Які б дублювалися на загальнодержавному рівні.
Щодо обмеженої відповідальності, то для нас яскравим прикладом може бути історія з націоналізацію Приватбанку, коли власники фактично його пограбували, але відповідали за це – вкладники та зрештою , держава. І це не одиничний випадок в нашій країні.
При цьому ніхто не конфіскував інші активи цих власників, що було б очевидно справедливо. Тому в українських умовах, коли є такі наочні приклади, реформувати це було і доречно, і вдалося б уникнути шаленого інформаційного спротиву.
Цікаво для України могла б бути пропозиція, яку виклали дослідники про Національний інвестиційний фонд
“Замість частки сільськогосподарських земель можна було б створити національний інвестиційний фонд, рівна частка якого надавалася би кожному громадянинові при досягненні віку голосування. Неполітична рада контролювала б інвестиційну політику, а дивіденди, пов’язані з прибутком, отриманим фондом від інвестицій, виплачувалися б щороку. Якщо фонд достатньо великий, цей дивіденд міг би забезпечити базовий мінімальний дохід. Громадяни могли би брати позики від своїх дивідендів, скажімо, за десять або двадцять років (для фінансування освіти, навчання, купівлі житла або старту бізнесу). Важливо, однак, що громадяни не зможуть постійно продавати свої акції третім особам. Саме цей принцип Ювілею відрізняє ідею від інших пропозицій щодо універсального капіталу. Через певний час у не дуже далекому майбутньому кожен отримав би право власності на свою частку у фонді. Такий фонд надасть можливість кожному поповненню доходу або способу підвищення початкового капіталу сприяти відчуттю національної приналежності в суспільстві та посилювати стимули для забезпечення значно ширшого успіху економіки.
Наостанок ще дві цитати з книги «Посткапіталізм: переосмислення економіки»:
“Найбільший виклик у переході від капіталістичної до реляційної економічної системи полягає в тому, як змістити акцент із прагнення отримати прибуток від бізнесу та особистий прибуток на орієнтацію на добрі й правильні стосунки з Богом і ближнім. Цей пріоритет має насамперед відображатися у тому, як люди використовують свій час, оскільки для багатьох людей час є найменшим ресурсом. Можливо, час також є найважливішою валютою у відносинах. Таким чином виникає запитання: як суспільство може продемонструвати іншим, а також самому собі, що його найбільшим пріоритетом є якість відносин у використанні часу?”
” Кожна криза дає можливість для фундаментального переосмислення. Нинішня глибока криза в Європі спричинена значною мірою стійкою традицією боргу та пов’язаною з нею практикою винагороди без відповідальності, інвестиціями та прибутком без активної участі, але саме ця криза дає надзвичайну можливість переосмислити економічні відносини. За висвітленням проблем економічного провалу та дисфункції приховуються значно глибші проблеми: сімей, корпоративної жадібності й духовного самозаспокоєння. Наше бачення реляційної економіки, а в подальшому – побудова реляційного суспільства, ставить за мету відновити Європу з її духовним корінням і забезпечити християнську основу для багатогранних народів Європи, що знову дає надію на економічне благополуччя, фінансову стабільність і соціальну згуртованість”
