Як напевне ви зауважили, недавно ще тривала і навіть не закінчилась польсько-ізраїльська історична війна щодо вини поляків в Голокості. І вже не довго чекаючи, посли Польщі і Ізраїлю разом починають спільну історично-інформаційну війну проти України. Наївно думати, що така їх діяльність не узгоджена чи навіть не є керованою з Варшави чи Тель-Авіва. Чого ж добивається керівництво цих країн такими діями?
Польща
Польська влада ПіС давно демонструє скандальну міжнародну політику, скеровану на претензії до сусідів, – то до Литви, то до України, то до Німеччини, а часом і до Росії (очікую, коли вже почнуться претензії до Чехії і Словаччини, чого вже церемонитись). Претензії знаходяться різні, це гарно лягає в стратегію влади щодо “оточеного ворогами бастіону”, запозиченої в Орбана, потреби об’єднання навколо національних лідерів і т.д. До цього ж треба додати бажання позмагатись за крайньо-правого виборця, інформаційно виплеканого проросійськими медіа і організаціями в Польщі. Часом проявляється бажання випустити пару після не цілком успішних словесних баталій з Німеччиною, Ізраїлем чи Росією, бо з ними тягатись страшно, а з ослабленою Україною – легко. Часом складається враження, що Польща посилює свою присутність в Україні – намагається посилити роль польських організацій діаспори, економічну присутність, впливати на ту чи іншу політику Києва, корегувати історичну пам’ять українців. Здавалось би – ну нехай там собі перебісяться, ми промовчимо, вибачимо, вони ж нам допомагають, в них працює близько 2 мільйонів наших заробітчан, протистояння – на користь Кремлю… Такою стратегією керувалась як і попередня українська влада, так і прихильники польсько-української співпраці. Проте, як видно, такий підхід виявився програшним. Варшава не хоче зупинятись. Їй байдуже, що це на руку Кремля. Польща з року в рік нарощує претензії, спочатку – історичні, які ростуть з геометричною прогресією – вже не цікавить тільки війна з Бандерою, вже почались розмови про Мельника і Лип…і ще одна цікава нотка в заяві, тільки натяк, який з часом може перерости в територіальні претензії. .. «Пам’ятаючи про наших невинних братів і сестер, замордованих у 1939-1945 роках на окупованих територіях Польщі, які сьогодні є частиною України». Це вже небезпечні нотки, проби пери, перевірка на реакцію української сторони. Завтра очевидно потрібно чекати продовження.
Ізраїль
Після маштабних історичних воєн по цілому світі, в Східній Європі Ізраїль грає доволі цікаву гру. Вони розпочали жорстку гру проти Польщі, проте мовчать щодо найбільш антисемітської країни в світі – Росії. Що цікаво, Бібі Натаніягу доволі активно співпрацює з Путіним, спонсором і партнером всіх кровних близькосхідних ворогів Ізраїлю. Нічого особливого, просто бізнес. Тепер випади щодо України. Випадковість? Добре, що США зупинили його щодо Польщі, тепер вже вони разом з Польщею вирішили побити слабшого?
Також потрібно кинути кістку проросійському і “великоізраїльському” електорату, їх також потрібно тримати в тонусі.
Що можна запропонувати в цій ситуації? Виходячи з попереднього досвіду комунікації з Польщею та Ізраїлем, їх бажанні відіграватись на слабших, пропонується стратегія жорстких дій, які повинні вирівняти перекос в певних стосунках між нашими державами.
Польщу і Ізраїль потрібно зупинити. Вони самі не можуть цього зробити. Як видно, правлячі еліти в Тель-Авіві і Варшаві поважають сильних, а слабких зневажають і добивають. Це ж показує остання польсько-ізраїльська історична війна, не змогли один одного побороти, взялись за іншого разом.
- Послів потрібно викликати на виховну бесіду щодо історії Ізраїлю і Польщі, нагадати про колабораціоністів Штерна і Шаміра з «Лехі», чи про Менахема Бегіна, звинувачуваного в етнічних чистках, або про творця ідеології етнічних чисток Дмовського, про колабораціонізм Польщі з гітлерівською Німеччиною в розподілі Чехословаччині, в Карпатській Україні, етноциді і геноциді українців.
- Українці повинні більше дізнатись про цих героїв Ізраїлю і Польщі.
- Потрібно попросити Держдеп навести порядок з підопічними, які порушують гармонію відносин в регіоні.
Може теперішній владі потрібно відповісти польсько-ізраїльським інвективам у властивій їй манері: «А какая разница? Раз у вас Дмовскій, Штерн, Бегин, то і ми своїх хочемо…»
