Оголошення 12 червня реформи грошового забезпечення та термінів служби для військових відбулося на дуже непростому фоні — передовсім після того, як Верховна Рада ухвалила зміни до бюджету, в яких було закладено підвищення базової заробітної плати для поліцейських, а питання грошового забезпечення військових ховалося за загальною цифрою в 1,46 трильйона гривень. Саме по собі рішення щодо осучаснення грошового забезпечення поліцейських …
Оголошення 12 червня реформи грошового забезпечення та термінів служби для військових відбулося на дуже непростому фоні — передовсім після того, як Верховна Рада ухвалила зміни до бюджету, в яких було закладено підвищення базової заробітної плати для поліцейських, а питання грошового забезпечення військових ховалося за загальною цифрою в 1,46 трильйона гривень. Саме по собі рішення щодо осучаснення грошового забезпечення поліцейських і рятувальників може бути правильним. Але в момент, коли військові чекали на відповідь про строки служби, справедливість виплат і зрозумілий механізм звільнення тих, хто служить найдовше, така послідовність комунікацій спрацювала як подразник.
Додаткове збурення серед військових виникло через 40 мільярдів гривень у спеціальний фонд бюджету, тоді як про військових — ані слова. Тут не настільки важливо, як це пояснювали в уряді. Важливо, як це було сприйнято військовими й суспільством.
При цьому реформа була анонсована ще на 1 червня, і жодних публічних пояснень відтермінування не пролунало. Тому в порожнечу комунікації увірвалися зневіра, втома й відчуття несправедливості, а разом з ними — і це треба чесно визнавати — політична доцільність окремих лідерів думок та російський деструктивний вплив.
Юрій Гончаренко , керівник Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA
ФОТО: ГЕНЕРАЛЬНИЙ ШТАБ ЗСУ / GENERAL STAFF OF THE ARMED FORCES OF UKRAINE
Там, де мовчить держава, — завжди з’являється ворог.
Зрештою реформу оголосили, але проморолик, кілька загальних дописів і красивий, проте складний для розуміння сайт не додали ясності. Сама урядова постанова (№768 від 12 червня 2026 року) була опублікована лише через два дні й набула чинності 15 червня, а весь цей час соцмережі та медіа емоційно обговорювали найскладнішу та найбільш очікувану реформу Сектору безпеки і оборони.
Оскільки команда Дослідницько-аналітичної групи InfoLight.UA стояла біля витоків цієї реформи — ми виходили з комунікацією її принципів ще в листопаді–грудні 2024 року, а детальне пояснення дали на пресконференції 6 лютого 2025 року, — я дозволю собі пояснити логіку дій Міністерства оборони, деталі реформи (зокрема й ті, що ще не оформлені в постанови), очікувані наступні кроки та те, на підставі яких даних і цифр її розроблено.
Прошу прочитати весь текст, бо пояснення, як і на базі чого реформа планувалася та чому влітку 2026 року її параметри інші, ніж могли бути навесні 2025-го, — важливі. Бо без пояснення логіки ця реформа виглядає як набір контрактів і виплат. Насправді ж ідеться про перший, обережний і далеко не ідеальний крок до нового оборонного суспільного договору.
Також мушу відзначити всю нашу команду ГО «Фонд сприяння демократії», а також партнерів з Фонду Ганнса Зайделя в Україні та ІСАР «Єднання», які повірили, що зміни в цій сфері можливі.
Проблема мобілізації та пошук рішень
Наша команда почала системно відстежувати російський деструктивний вплив на процес мобілізації ще у 2022 році. Тоді багатьом здавалося, що це другорядна інформаційна проблема. Насправді це була одна з ключових вразливостей держави.
Росія працювала не лише проти ТЦК, не лише проти військового обліку і не лише проти конкретних рішень влади. Вона працювала проти самої ідеї справедливого оборонного обов’язку. Її завданням було зробити так, щоб військові відчували себе покинутими, цивільні — наляканими, а держава — нездатною пояснити правила.
До осені 2023 року вважалося нормальним не помічати цих проблем, а в грудні 2023 року — проголосити доволі популістичні заяви, не підкріплені реальними справами. Бо саме тоді вперше на державному рівні заговорили про демобілізацію, почалася робота над реформою мобілізаційного законодавства, а тема привернула увагу медіа та суспільства. Проте ключовим для цієї статті є саме проголошення демобілізації.
Я не зупинятимуся детально на тому, що було далі, та на помилках у законодавстві, яке почало діяти 18 травня 2024 року, — це все докладно описано нашою командою в цьому циклі матеріалів. Цей вступ був потрібен, щоб пояснити логіку розвитку проблеми, коли термін «чіткі терміни служби» почав звучати все гучніше.
Ротаційна модель військової служби
Цю модель запропонував і детально описав PhD з прикладної математики Олександр Іванов — наприклад, у цій статті. Дослідницько-аналітична група InfoLight.UA взяла на себе іншу частину роботи — перевірити опитуваннями закритих суспільних груп математичні висновки моделювання на основі теорії ігор. Ми провели кілька хвиль опитувань: говорили з тими, кого стереотипно називають «ухилянтами», з біженцями, з військовими та із загальним зрізом українців. Це були і персональні інтерв’ю, і детальні анкети на понад 50 запитань, наближені за змістом та якістю до глибинного інтерв’ю.
Ми ніколи не називали ці дані класичною репрезентативною соціологією. Це було індикативне дослідження важкодоступних груп і мотивацій. Але тенденції, яке воно показувало, були дуже виразні.
У який би спосіб ми не ставили це питання, приблизно третина українців стверджувала, що за умови впровадження ротаційної моделі військової служби вони долучаться до ЗСУ. Варто додати: з плином часу в цій групі стрімко зменшувалася частка тих, хто був готовий повірити державі «на слово», і домінували ті, хто вимагав або чіткого законодавчого закріплення, або щоб держава на практиці довела, що їй можна вірити.
Це важливо для розуміння негативної реакції на проголошену реформу, бо повністю збігається з нашими опитуваннями.
Не менш важливо розуміти, що від листопада 2024 року параметри ротацій, які ми досліджували, постійно змінювалися — ідеться про час на службі та час відстрочки. Пропорція відстрочки ставала меншою, і це теж було очікувано.
Але логіка реформи не змінювалася: громадянам, які ще не у війську, пропонується вибір — або добровільно долучитися до війська на зрозумілих умовах із чітким терміном служби, або бути примусово мобілізованим на весь період до завершення війни. І цей процес має відбуватися з посиленням та впорядкуванням примусу, щоб уникнути мобілізації було неможливо.
Важливо: для тих, хто вже у війську, мала діяти інша схема, яка передбачає демобілізацію одразу, щойно до війська потрапляє нове поповнення.
Що змінилося?
Очевидно, що проголошено інші параметри ротацій. І перша комунікативна помилка, яку варто визнати, — це враження, ніби оголошені параметри розроблені для чинних військовослужбовців. Це не так. Запропоновані та ухвалені зміни — про залучення нових людей, перший етап впровадження ротаційної моделі військової служби. Саме на цьому мав бути акцент.
Варто також пояснити самі цифри. За постановою №768, мотиваційний контракт може укладатися на строк від 6 до 24 місяців залежно від категорії: 14 місяців для цивільних, 10 місяців для чинних військовослужбовців, 6+ місяців для звільнених із бойовим досвідом. Бойовий і базовий контракти — 24 місяці. Відстрочка після контракту стартує від 6 місяців і може збільшуватися залежно від бойових днів та попередньої служби..
Чому це не ті параметри, які частина суспільства хотіла б бачити у 2024 чи на початку 2025 року?
Проста відповідь: бо зараз літо 2026 року, і ситуація з мобілізацією значно складніша, ніж була раніше.
Складніша відповідь: Генеральний штаб як інституція, що відповідає не за красиву комунікацію, а за стійкість фронту, не може будувати модель на оптимістичному сценарії. Він має виходити з консервативного прогнозу: а що, якщо нові контракти не дадуть очікуваного поповнення? А що, якщо темпи рекрутингу будуть нижчими? А що, якщо Росія паралельно посилить власні мобілізаційні заходи?
Саме тому параметри виглядають жорсткішими, ніж багатьом хотілося б. Вони обрані не для того, щоб усім сподобатися, а для того, щоб реформу не довелося скасовувати через два місяці словами “не спрацювало”.
І тут, хоч як дивно це звучить, є позитив: держава нарешті планує не лише бажаний сценарій, а й негативний.
Чіткі терміни служби
Для чинних військових вже у 2026 році розпочнеться демобілізація. Це ключова зміна, формат якої та нормотворче забезпечення ще в процесі. І це друга комунікаційна помилка — її не акцентували й не пояснили.
Презентація реформи була механістичною та технологічною: ось красивий сайт, ось розписані нові контракти, ось схема «нарахування» відстрочки. Без деталей. І не прозвучало головне, заради чого ця реформа здійснюється: оборона країни має стати справою всього суспільства. Результатом усіх етапів реформи буде те, що кожен військовозобов’язаний у той чи інший спосіб опиниться в Секторі безпеки та оборони.
І тут потрібне уточнення, без якого тезу легко перекрутити. Сектор безпеки і оборони — поняття широке: це не лише штурмові підрозділи й передова, а й тил, забезпечення, територіальна оборона, кіберзахист, критична інфраструктура та десятки інших функцій. Ідеться не про те, що «всіх відправлять в окопи», а про модель, у якій причетними до оборони є всі — за принципом «служи або допомагай». Саме тому ці зміни назвали трансформацією.
І хай мене вибачить Міністерство оборони, але я маю пояснити всю логіку змін: створення умов, за яких уникнути служби буде неможливо, примус буде посилено й водночас упорядковано, а лазівки для уникнення — прикрито. Проте, і це принципово, посилення примусу легітимне лише тоді, коли воно йде в парі зі справедливістю, чіткими термінами й виконанням державою власних обіцянок. Інакше ми повертаємося до того, з чого почали, — до недовіри, яку зафіксували наші опитування.
Тобто наступні етапи реформи — це власне зміни в мобілізації, у відстрочках (у бік скорочення), в обліку, в аудиті ефективності використання людей у ЗСУ та інші рішення. Мета всіх змін — стабільна чисельність особового складу, почергова участь в обороні країни, прогнозованість для роботодавців.
А головне — справедливість, коли ніхто в суспільстві не є «обраним», для кого оборони країни наче не існує, і ніхто не змушений служити за решту українців. Це ключова філософія реформи.
Чіткі терміни служби, тривалість відстрочок і демобілізація прямо пов’язані з тим, наскільки успішно піде залучення нових людей до війська. Зрештою, альтернативою цих змін є їх відсутність, а значна частина влади та народних депутатів і так категорично проти змін. Саме тому все й ухвалено урядовою постановою: провести ці зміни в розумні терміни через Верховну Раду, зважаючи на наявність там значної кількості популістів від мобілізації, прізвища яких всім відомі, було неможливо.
Тут варто бути чесними й щодо зворотного боку: ухвалення такого масштабного рішення підзаконним актом, в обхід парламенту, має й свою ціну — для якості суспільного діалогу та для самої логіки демократичних процедур. Це вимушений компроміс, а не норма, і саме тому, за моєю інформацією, відповідні законопроєкти все одно готуються.
Складні питання
Тепер я візьму на себе сміливість замість Міністерства оборони пояснити або дати відповідь на найгостріші питання та претензії до реформи.
Коли буде демобілізація тих, хто давно у війську?
Михайло Федоров прямо заявив, що ця демобілізація відбуватиметься окремим рішенням — Указом Президента, за іншими механізмами, ніж відстрочка за контрактами. Буде сформовано загальну чергу на демобілізацію, місце в якій залежатиме від термінів служби: ті, хто з 2014/2022 років, будуть першими. Кількість демобілізованих щомісяця залежатиме від ситуації на полі бою та від успіху змін у мобілізації. Це інша складова трансформації Сектору безпеки і оборони, і вона буде з осені.
Що буде з тими, хто не підпише новий контракт?
- Якщо йдеться про грошове забезпечення — нові бойові виплати отримують усі, незалежно від наявності контракту: і мобілізовані, і ті, хто служить за старим контрактом. Норми застосовуються вже з 1 червня 2026 року.
- Якщо йдеться про військовослужбовців з 2014/2022 років — на демобілізацію відмова від нового контракту не вплине.
- Якщо йдеться про терміни служби — вони служитимуть, поки до них не дійде черга на демобілізацію, тобто, ймовірно, довше, ніж ті, хто підпише контракт із фіксованим строком. Це не стосується тих, хто вже у війську – дехто отримає право на демобілізацію раніше ніх закінчиться контракт.
Де юридично прописаний принцип «служив довше — відпочиваєш більше»? Як це працюватиме?
Це закладено в Порядку реалізації, п. 22, і відображено в логіці відстрочок: базова відстрочка — від 6 місяців, а далі вона зростає залежно від кількості відслужених місяців. Але треба визнати, що цей механізм потребує зрозумілішого пояснення, а також — наступних етапів реформи, коли йтиметься про тих, хто буде в черзі на демобілізацію.
Чому не збільшити базове грошове забезпечення для всіх, а передбачили переважно додаткові виплати?
Це випливає з можливостей бюджету. Вартість універсального підвищення легко порахувати: помножимо орієнтовну чисельність війська (хай буде мільйон) на 12 місяців та на суму підвищення.
10 000 × 12 × 1 000 000 = 120 мільярдів гривень (майже 80% проголосованої суми).
Відповідно, Міноборони виходило з наявних фінансових можливостей і зробило ставку на диференційовані виплати — найбільші для тих, хто безпосередньо виконує бойові завдання (до 20 000 грн за добу штурмових дій у глибині оборони своїх військ і до 40 000 грн — у глибині оборони противника, із максимумом місячного забезпечення до 460 000 грн).
Проте базове грошове забезпечення підняли, з 20 до 30 тис. грн.
А щоб уникнути плутанини, наголошу: базова логіка реформи — це не рівномірне підняття «голого» окладу всім, а посилення винагороди за реальний ризик і результат. Саме цей акцент і варто було пояснити від початку.
Який алгоритм повернення після відстрочки? (знову підписувати контракт на 2 роки чи можна самостійно обрати підрозділ тощо)
Ці питання ще уточнюватимуться, і на це є щонайменше рік. Головне зараз — запустити сам механізм, а деталі повернення, вибору підрозділу та умов нового контракту будуть унормовані на наступних етапах.
Чи зберігаються високі виплати під час лікування, відпустки, навчання чи після поранення?
Періоди відпустки, навчання і лікування включаються в загальний строк контракту. Після бойового поранення за військовим зберігається грошове забезпечення, а додаткова винагорода 100 тис. грн виплачується за час стаціонарного лікування. Під час відпустки для лікування вона зберігається лише за умови тяжкого поранення за висновком ВЛК. Це треба окремо і дуже чітко пояснювати військовим, бо саме такі деталі формують або руйнують довіру
Чи можуть військові на офіцерських посадах підписувати нові контракти?
Офіцери — окрема складна категорія. Публічно вже сказано, що перша хвиля поступового звільнення не стосуватиметься офіцерського складу, а нові контракти для офіцерів у межах нинішньої реформи не мають бути меншими за 2 роки. Це непопулярна, але зрозуміла логіка: офіцерський корпус є критичним кадровим ресурсом, і держава не може одномоментно втратити командирів та фахівців.
Але це все залежить від того як буде йти реформа, і в Міноборони не заперечують, що демобіліація офіцерів може початися швидше.
Оборонна демократія
Наша команда послідовно відстоює принцип «служи або допомагай». Довга війна проти Росії не може бути справою тільки Збройних Сил, тільки добровольців, тільки мобілізованих 2022 року або тільки тих, кому не пощастило опинитися в першій хвилі.
Але так само оборона не може бути виправданням для свавілля, закритості й диктатури.
Саме тому ми говоримо про оборонну демократію. Це баланс між примусом і заохоченням, між свободами й обов’язками, між керованістю й прозорістю, між потребами фронту і правами людини.
Оборонна демократія — це не м’якість. Це сильна держава, яка чесно пояснює громадянам правила і сама їх дотримується.
Оборонна демократія — це не «всі роблять що хочуть». Це коли уникнення оборонного обов’язку стає неможливим, але примус є законним, цифрово-контрольованим, недискримінаційним і підзвітним.
Оборонна демократія — це не політична підтримка конкретного міністра, уряду чи партії. Це підтримка правильного напряму змін із правом і обов’язком критикувати помилки.
У ситуації, коли мобілізаційну проблему спочатку ігнорували, потім замовчували, потім хибно трактували, а тепер багато хто намагається використати її як елемент політичного піару, ми не можемо очікувати ідеальної реформи з першого кроку.
Але ми можемо і маємо вимагати правильного напряму.
Цей перший етап — не завершення реформи. Це лише початок. Він має багато слабких місць у комунікації, юридичних деталях і довірі. Але він уперше відкриває двері до моделі, де служба має строк, ризик має ціну, довга служба має пріоритет, а оборона країни стає справою всього суспільства.
Тому ми будемо підтримувати рух змін і водночас контролювати його.
Допомагати там, де держава нарешті рухається правильно.
Критикувати там, де вона знову мовчить, плутає або недоговорює.
Бо мета не в тому, щоб хтось виграв комунікаційний бій у Facebook.
Мета в тому, щоб Україна вистояла.
